Епоха зародження основ системного аналізу була характерна розглядом систем фізичного походження. Найбільший внесок у розвиток системного аналізу і системного мислення зробили такі вчені, як Декарт, Бекон, Кант, Ньютон, Берг, Богданов, Вінер, Пригожин та інші. Проте вважається, що концепцію системного підходу створив Л. фон Берталафі у 30 роки ХХ століття, але сприйняли її лише в 50-х роках ХХ століття [44].

Системні дослідження виникли як відповідь на ускладнення світу, заснованого на широкому використанні техніки і досягнень науково-технічного прогресу, що породжує зрослу активність суб'єктів і відбиває об'єктивних законів природного об'єкта, але в той же час перетворюючого його. Для орієнтації в цьому світі взаємодії штучного і природного необхідні нові прийоми, відмінні від прийомів пізнання ситуації чисто природного походження. Тому в даний час сформувалися деякі загальні методологічні принципи і прийоми, що відрізняють системні дослідження від інших видів наукової діяльності.

У самому загальному виді систему прийнято розуміти як комплекс взаємозалежних елементів, що утворюють деяку цілісність. При такому розумінні системи не накладається ніяких обмежень ні на характер вхідних у неї елементів (вони можуть бути матеріальними чи об'єктами ідеальними конструкціями), ні на тип утвореною системою цілісності (яка може варіювати від механічної суми зовнішнім образом зв'язаних матеріальних об'єктів до органічної цілісності типу цілісності живих істот, людського мозку, організаційної структури великого промислового підприємства, соціальної структури суспільства). Аналіз і конструювання систем різного типу і керування природними системами — основна задача системних досліджень[56].

Системний підхід, загальна теорія систем і системний аналіз являють собою визначені аспекти, чи сторони, сучасних системних досліджень. Між ними має місце низка загальних властивостей, до яких відносяться:

·        теоретико-методологічна функція — кожна з них виступає як визначена форма теоретичного тлумачення системних досліджень, покликана на своїй спеціальній мові узагальнити досвід конкретних системних розробок і служити як методологічний інструмент для проведення наступних системних досліджень;

·         загальнонаукова, міждисциплінарна природа — за своїми завданнями  і системний підхід, і загальна теорія систем, і системний аналіз виходять за рамки існуючого сьогодні дисциплінарного членування науки і техніки й одержувані в їхніх рамках результати застосовані до цілих комплексів наукових, технічних і економічних дисциплін.

Важливою рисою обґрунтування системних досліджень служить діалектична єдність принципу системності і принципу розвитку. У цьому плані система виступає не просто як структурована сукупність елементів, а як стає динамічно організована цілісність. Цілком зрозуміло, що ця діалектична єдність системності і розвитку не може не бути суперечливим. Це є дійсним джерело закономірного розвитку різного роду систем. Шляхом раціонального впливаючи на це джерело можна здійснювати керування системним процесом.

Системний підхід увійшов до сучасної теорії організації управління як методологія наукового аналізу і мислення. Здібність до системного мислення стала однією з вимог до сучасного керівника, менеджера. Системне мислення — не справа вільного вибору, а виробнича необхідність.

Мета системного підходу, — спираючись на вивчення об'єктивних закономірностей розвитку систем, дати правила організації мислення за багатоекранною схемою. Системний підхід орієнтує дослідника на розкриття цілісності об'єкту, на виявлення багатообразних типів зв'язків в нім і зведення їх в єдину теоретичну картину[31].

В даний час під системним підходом розуміють напрям методології наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить розгляд об'єктів як систем. Відповідно, суть системного підходу в теорії організації полягає в уявленні про організацію як про систему. Окрім цього системний підхід представляє будь-яку систему як підсистему: над будь-якою системою є надсистема, яка знаходиться на більш високому рівні ієрархії систем. Системний підхід є певний етап в розвитку методів пізнання, методів дослідження і конструювання, способів опису і пояснення природних або штучно створений об'єктів.

Найбільш широке вживання системний підхід знаходить при дослідженні складних об'єктів, що розвиваються — багаторівневих ієрархій, як правило, біологічних, що самоорганізуються, психологічних, соціальних, економічних і інших систем, одним словом, — організацій.

Основна задача системного підходу – забезпечення ефективної взаємодії системи з зовнішнім чи середовищем підсистем у рамках визначеної системи.

Системний підхід — це методологічний напрям в науці, основне завдання якого полягає в розробці методів дослідження і конструювання складно організованих об'єктів — систем різних типів і класів [1,6].

Можна зустріти двояке розуміння системного підходу: з одного боку, це розгляд, аналіз існуючих систем, з іншої — створення, конструювання, синтез систем для досягнення цілей.

Отже, термін "системний підхід", незважаючи на довгий період його використання, усе ще не знайшов загальноприйнятого, стандартного тлумачення. Причина цього факту полягає у динамічності процесів в області людської діяльності і, крім того, у принциповій можливості використовувати системний підхід практично при вирішенні будь-якої  задачі.

Принцип системності - один із найважливіших у системному підході. Разом з тим, він є і спеціально-науковим, тому що лежить в основі загальної теорії систем, кібернетики та інших дисциплін, проникає у всі області наукового дослідження.

Зараз можна говорити про етап наукового, системно - міждисциплінарного підходу до проблем науки, що концентрує увагу не тільки на речовинно-енергетичних, але і на інформаційно-логічних, системно-міждисциплінарних аспектах, побудови і дослідження системно-інформаційної картини світу.